Антоненко В.А., Антоненко А.А. РУХЛИВІ ІГРИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ШВИДКІСНО-СИЛОВИХ ЯКОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Гра має переважне значення для біологічного, соціального і духовного розвитку учня. В результаті досліджень встановлено, що людська гра виникла як діяльність, яка відокремилася від продуктивної трудової діяльності та представляє собою відтворення відносин між людьми. На думку ряду авторів, «гра не виникає стихійно, а складається в процесі виховання. Будучи потужним стимулом розвитку дитини, вона сама формується під впливом дорослих» [1,2].
Рухливі ігри як засіб фізичного виховання мають ряд особливостей. До них відносять активність і самостійність гравців, колективність дій і безперервність зміни умов здійснення діяльності.
Правила гри регламентують діяльність учасників, впливають на їх поведінку і відносини, крім того вони полегшують вибір тактики дій, а також керівництво грою. Її зміст визначає послідовність дій і взаємини гравців.
Різниця у відносинах дозволяє розділити всі ігри на два типи. До першого належать командні ігри, які в свою чергу можна диференціювати за формою поєдинку, кількістю гравців, і некомандні ігри, що можна розділити на ігри з ведучими і без ведучих.
Ще одна класифікація ігор ґрунтується на їх поділі по рухливим діям. Розрізняють ігри:
‒ імітаційні (з наслідувальними діями); з перебіжками; з подоланням перешкод;
‒ з м’ячем, палицями і другими предметами; з опором; з орієнтуванням (по слуховим і зоровим сигналам) [2].
Вибір тієї чи іншої гри визначається конкретними завданнями та умовами проведення.
Крім того, для кожної вікової групи характерні свої особливості у виборі й методиці проведення гри.
З віком у програмі з фізичного виховання зменшується кількість ігор, а зміст решти ускладнюється. Ці зміни пов’язані з особливостями вікового розвитку [1].
Гормональні та фізичні зміни в організмі підлітків уповільнюють вдосконалення рухових навичок підлітків. Саме це впливає на зміст уроків фізичної культури з використанням рухливих ігор. У кожній частині тренування потрібно підбирати різноманітні рухливі ігри, які сприятимуть підвищенню рухової діяльності на всі частини тіла.
За допомогою гри можна формувати всі сторони особистості підлітків, саме завдяки їй відбуваються різноманітні зміни в їх психіці. Цим пояснюються безмежні виховні можливості гри, яку фахівці вважають провідною діяльністю дитини.
Оскільки гра є відображенням життя, яке виникає по волі уяви, дії гравців носять реальний характер, а їхні почуття співпереживання ‒ відверті.
У підліткової грі проявляється зрілість і самостійність мислення, підліткам стає доступна складна тактика командних ігор. Їх об’єднує єдина мета, спільні зусилля до досягнення мети, спільні інтереси і переживання.
У грі дитина починає відчувати себе членом колективу, справедливо оцінювати дії і вчинки своїх товаришів і свої власні. Особливі якості, сформовані в процесі гри, впливають на поведінку дитини в житті, в той же час навички, які склалися в процесі рухливого спілкування дітей один з одним і дорослими, отримують подальший розвиток у грі.
Підлітків цікавлять також складні елементи гри, або найскладніша гра, її інтенсивність і тривалість. Їх захоплюють складні естафети з подоланням перешкод, ігри типу «завдання», ігри з боротьбою і опором, виручкою і взаємодопомогою. І тому необхідно включати в шкільну практику інтенсивні ігри, які задовольняють потребу підлітків у активній діяльності.
Гра сприяє формуванню і моральних якостей, таких як відповідальність перед колективом, відчуття дружби і т. ін.
Ще одна важлива особливість середнього шкільного віку, як відзначають С.М. Репнівський та В.І. Попов, полягає в тому, що «відбувається завершення утворення кісток, інтенсивне зростання кісток тазу, формування вигинів хребта, зменшується хрящове кільце міжхребцевих суглобів, вага тіла зростає в результаті збільшення м’язової маси тулуба, зменшується відносна сила» [3].
Тому діти цього віку засвоюють вправи у висі, в акцентах, лазаньях і стрибках. У них з’являється стимул до виконання тієї чи іншої вправи, вони їх виконують із зацікавленістю, без автоматизму. Гра не обмежує дітей в руховій діяльності, яка в цьому віці їм найбільш потрібна.
Список використаних джерел:
1. Бондаренко В.В., Корносенко О.К. Теорія та методика викладання рухливих ігор та забав: навч. посіб. для студ. факульт. фіз. вихов. Полтава : Вид-во Р. В. Шевченко, 2012. 310 с.
2. Зубов Є.В., Трофимов В.А. Рухливі ігри та легкоатлетичні вправи як засіб підвищення швидкісних можливостей учнів середнього шкільного віку. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 2011. № 10. С. 28-32.
3. Репнівський С.М., Попов В.І. Фізична підготовленість дітей середнього шкільного віку. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 2009. № 5. С. 229-232.