Ходаніч Н.О., Шиліна М.Г. РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМПАРАЛІЧЕМШЛЯХОМ ФИЗИЧНИХ ВПРАВ

Щорічно статус «дитина-інвалід» в Україні отримує близько 16 тис. дітей, або 20 осіб на 10 тис. дітей, із них 18 683 – хворі на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Загальна кількість соціально дезадаптованих дітей в Україні становить близько 50 тис. Так, у 30 % дітей, хворих на ДЦП, хвороба проявляється насамперед нездатністю хворого самостійно утримувати вертикальне положення тіла, виконувати довільн ірухи, також характерними рисами ДЦП є порушення м’язового тонусу, диско ординація рухів, патологічні пози та рухи, порушення психомоторного розвитку, дефект відчуття власного тіла у просторі. Лікування дітей, хворих на ДЦП, є однією з найскладніших проблем медичної реабілітації. Медична реабілітація дітей, хворих на ДЦП, потребує вироблення адекватної стратегії і тактики заходів, комплексного підходу, застосування, по можливості, немедикаментозних методів (фізіотерапія, кінезотерапія). Важливимчинником є проста та матеріально необтяжлива для родини хворої дитини програма «домашньої роботи» в період збереження та потенціювання ефекту між курсами стаціонарного та санаторно-курортного лікування.
Процес фізичної реабілітації ґрунтується на широкому використанні засобів фізичної культури. Особливість фізичної реабілітації полягає у використанні рухів, що є основною біологічною функцією організму. у результаті якої у дітей набувають достатної сили і витривалості м’язи, формуються рухові навички, виробляється правильне дихання, що поліпшує вентиляцію легенів, підвищується толерантність до фізичного навантаження, нормалізується кровообіг, підвищується опірність до інфекцій та покращується емоційний стан. Також на тлі застосування розроблених комплексів фізичних вправ у дітей з ДЦП покращується фізична підготовленість, підвищується гнучкість, силова витривалість. Основними засобами ЛФК є дихальні та фізичні вправи різної направленості, ігри. Ефективність застосування ЛФК у фізичній реабілітації дітей з ДЦП описана багатьма вченими, що будували свої реабілітаційні програми на основі цих засобів, та в результаті отримували формування або корекцію навички ходьби, покращення контролю голови, мовлення та ін..
В основу розробленої нами програми фізичної реабілітації були покладені реабілітаційні заходи (лікувальна гімнастика із застосуванням засобів Бобат-терапії, апаратна фізіотерапія), що застосовувались у щадно-тренуючому та тренуючому рухових режимах та були спрямовані на покращення показників рухової функції відповідно до «Карти-тесту моторних можливостей», моторних порушень за системою GMFCS. Комплекс реабілітаційних заходів включав цілеспрямовану фізичну реабілітацію, яка була першочергово направлена на розвиток соматометричних показників, формування рухових навичок та навичок самообслуговування, корекцію моторних порушень, профілактику розвитку вторинних ускладнень, поліпшення якості життя для забезпечення максимальної соціальної адаптації досліджуваного контингенту дітей. За статистичною обробкою даних рівнів моторних порушень після курсу фізичної реабілітації кількість дітей основної групи, віднесених до 1-го рівня GMFCS, виявилася статистично значуще більшою (p < 0,05) порівняно з дітьми контрольної групи, що засвідчує формування здатності до самостійного пересування, сидіння, самообслуговування. За антропометричними показниками, у дітей основної групи після курсу фізичної реабілітації визначалась позитивна динаміка, яка максимально наближена до річних збільшень у дітей, які розвиваються в нормі. Так, серед учасників основної групи відмічалось скорочення кількості дітей із дуже низькою величиною довжини тіла порівняно з учасниками контрольної групи після курсу (14,50 % проти 3,12 %). Отримані дані в ході дослідження виявляють достатню ефективність програми.

Ваша тема дуже актуальна та цікава! Дякую за інформативний доклад.

Дуже гарна та актуальна інформація.