Кисіль О.О., Скибинецька Є.В. НАВЧАЛЬНА ГРА ЯК СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Основні напрями реформування загальної середньої освіти, які відображено в національному законодавстві та нормативно-правових актах, свідчать про те, що перед педагогічною наукою і практикою висунуто низку складних і відповідальних завдань щодо формування особистості дитини. Вирішальна роль у розвитку дитини належить навчанню. Дана концепція затвердилася в XX столітті завдяки працям учених Л. Виготського, А. Леонтьева, Л. Занкова, В. Давидова.Теоретичні засади ігрової діяльності розкриваються у психолого-педагогічних працях науковцівВ. Беспалька, Н. Матяш, Ю. Машбиць, Н.Ничкало, О.Пєхоти.На користь суспільства і самої людини навчання має бути організоване так, щоб досягти за мінімальний час максимальних результатів розвитку. Воно має йти попереду розвитку, максимально використовуючи генетичні та вікові передумови і вносячи до них істотні корективи. Це забезпечується спеціальною педагогічною технологією, яка і називається розвивальним навчанням.
Ідеї розвивального навчання суголосні з ідеями Нової української школи. Для початкової школи виокремлюють два цикли: 1-2 класи – 1 цикл (адаптаційно-ігровий), 3-4 класи – 2 цикл (основний).Метою першого циклу навчання буде природне входження дитини в шкільне життя, послідовна адаптація до нового середовища. До особливостей цього циклу віднесено такі: навчальні завдання, час на їхнє виконання будуть визначатися відповідно до індивідуальних особливостей школярів; навчальний матеріал можна інтегрувати в змісті споріднених предметів або вводити до складу предметів у вигляді модулів; обсяг домашніх завдань обмежено; навчання організовано через діяльність, ігровими методами; учитель вільний у виборі навчальних програм у межах стандарту освіти; описове формувальне оцінювання; завдання вчителя підтримувати в учневі впевненість і мотивацію до пізнання.
Завдання вчителя - скоординовувати й спрямовувати діяльність учнів на формування комунікативних і навчально-пізнавальних потреб, вироблення узагальнених способів і прийомів навчальної діяльності, постановку й самостійне вирішення конкретних навчальних завдань (пізнавальних, дослідницьких, перетворювальних, проектних тощо), засвоєння нових знань, удосконалення вмінь в усіх видах діяльності тощо. На думку вчених, важливим стає створити на уроці й позаурочній діяльності умови для розкриття індивідуального ментального, або розумовогодосвіду кожного учня, його когнітивних, мета когнітивних та інтенціональних складників.
Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра: добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку; мотиваційна за своєю природою (вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості); ефективний засіб активізації; у грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри; дає змогу вирішувати питання формування знань, умінь, навичок; переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання; багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом; має кінцевий результат [2, с.6].
У сучасній школі ігрова діяльність використовується як:самостійна технологія з метою засвоєння понять, теми або розділу навчального предмета; елемент системної педагогічної технології; окремий урок або його структурна частина; технологія позакласної виховної роботи[1,с. 12].
Застосування різноманітних ігрових форм дає змогу поліпшити взаємини у зв’язках «учитель-учень», «учень-учень», «учень-оточуючі»; сприяє реалізації на практиці особистісно-орієнтованого навчання і виховання, налагодженню суб’єктно-суб’єктивних взаємин між педагогом і дітьми. Сьогодні, у час відродження національної системи виховання, дуже важливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні народні дитячі ігри, що є дуже мудрі, містять величезний виховний потенціал. Їх добре сприймають наші діти. Відомі чотири рівні розвитку дитячих ігор, які визначив Д.Б. Ельконін: перший рівень – це ігрові дії дитини, які відтворюють поведінку дорослих і спрямовані на іншу людину, тобто ігри, які передбачають найбільш просту форму людського спілкування; другий рівень – ігрові дії, які послідовно відновлюють систему діяльності дорослих з початку й до кінця; третій рівень пов’язаний з виділенням у грі певної ролі дорослого та її виконанням; четвертий рівень передбачає здібність гнучко змінювати тактику поведінки й переходити від однієї ролі до іншої в межах розвитку сюжету однієї й тієї ж гри, контролюючи не тільки свою, але й чужу рольову поведінку, розігруючи в грі цілісну сюжетно-рольову виставу. Д.Б. Ельконін прийшов до висновку, що в дітей на першому етапі в іграх прослідковується лише вивчення предметної їх діяльності, другий етап відображає систему взаємин між людьми, третій етап – передбачає підпорядкування гравця правилам суспільної поведінки та суспільних взаємин між людьми [3].
Успіх ігрових стратегій навчання обумовлений тим, що активна участь та міжособистісна взаємодія знаходяться в центрі досвіду та сигналізують про те, що сучасні навчальні методи недостатньо залучають учнів. Використання спільних рольових ігор для навчання – це можливість учням застосовувати в активній формі набуті знання на практиці.
Список використаних джерел:
1. Падалка О.С. та ін. Педагогічні технології. К.: Знання, 2005.
2. Приставська А. Ігрові технології навчання.Англійська мова та література. 2011. № 11. С. 6.
3. Педагогічні технології в підготовці вчителів: навчальний посібник/ кол. авторів за ред. І.Ф.Прокопенка. 3-є вид., допов. і переробл. Харків: ХНПУ, 2018. 457 с.