Непша О.В. ЗНАЧЕННЯ ГУМУСОВО-АКУМУЛЯТИВНОГО ПРОЦЕСУ ҐРУНТОУТВОРЕННЯ НА ФОРМУВАННЯ ҐРУНТІВ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ґрунт – арена взаємодії малого біологічного і великого геологічного кругообігу речовин. Під біологічним кругообігом речовин розуміють надходження з ґрунту, гірських порід і атмосфери в організми хімічних елементів, синтез органічних речовин, розкладання їх мікроорганізмами і повернення хімічних елементів в ґрунт і атмосферу [1].
В результаті біологічного кругообігу речовин ґрунтотворна порода взаємодіє з живими організмами та продуктами їх життєдіяльності. Одночасно з цим, під впливом великого геологічного кругообігу, хімічні елементи мігрують по профілю ґрунту, що зумовлює формування його хімічного складу.
Взаємодія малого біологічного і великого геологічного кругообігів речовини на земній поверхні проявляється через ряд протилежно спрямованих процесів і явищ, які відбуваються в ґрунті під час його формування, з яких і складається ґрунтоутворення [1].
За умовами зволоження, теплозабезпеченістю, характером ґрунтового покриву, природної рослинності, сучасного сільськогосподарського використання Степова зона України поділяється на підзони: північно-степову, середньо-степову, південно-степову (сухо-степову) [1,3]. Територія Запорізької області розміщена в північно-степовій та південно-степовій підзонах Степової зони України [2].
В зоні степу дерновий гумусово-акумулятивний процес ґрунтоутворення найбільше виражений. Протікає він під впливом багаторічної трав’янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату, особливо енергійно на рихлих карбонатних гірських породах (лесах) [1,3].
Помірне зволоження при непромивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних токів ґрунтової вологи, призводить до рівномірного пропитування товщі гумусом та вилуження легкорозчинних сполук та карбонатів кальцію.
Останній вимивається із верхньої частини профілю; перехідні до материнської породи горизонти зазвичай збагачені карбонатами кальцію (СаСО3); насиченість колоїдного комплексу Са та закріплення ґрунтових колоїдів (глини та гумусу) сприяють створенню агрономічно-цінної водостійкої зернисто-грудкуватої структури. Порушення мінеральної частини не спостерігається [3].
Таким чином, дерновий процес в степовій зоні призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, що характеризуються високою гумусованістю, насиченістю колоїдного комплексу кальцієм, нейтральною або близькою до неї реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями. Для профілю цих ґрунтів характерний поступовий перехід від власно гумусового горизонту до негумусованої материнської породи; перерозподіл колоїдів по профілю не спостерігається. Типовим представником ґрунтів даного типу ґрунтоутворення є широко поширений в степовій зоні чорнозем звичайний [1] .
Неоднорідність умов ґрунтоутворення обумовила формування різноманітних ґрунтів. Їх географія пов’язана з основними закономірностями поширення рослинного покриву. Під справжніми полинно-типчаково-ковиловими – чорноземи південні і солонці, ксерофітними – чорноземи літогенні, в подах при глибоких ґрунтових водах – лучно-чорноземні та дернові глейово-елювіальні ґрунти, а при близькому їх заляганні – дерново-засолені ґрунти, в заплавах – алювіальні лучні та лучно-болотні ґрунти [3].
В степовій зоні виділяються дві фації: тепла субконтинентальна (південно-європейська) та помірно-тепла континентальна (східно-європейська). До першої відноситься територія Задністров’я Одеської області, південний степ Криму, де переважають чорноземи звичайні та чорноземи південні міцелярно-карбонатні, до другої – решта території степової зони з чорноземами звичайними, південними та каштановими ґрунтами [3].
Виходячи із міркування про еволюцію лучних степів в різнотравно-типчаково-ковилові степи, вважають, що чорноземи звичайні сформувались, пройшовши в своєму розвитку лучну та степову стадії дернового процесу ґрунтоутворення. За цей відрізок часу чорноземи звичайні прийняли на себе низку характерних ознак чорноземного ґрунту, що, ймовірно, і послужило основою для такої їх назви.
Опадів в південно-степовій підзоні щорічно випадає біля 350-400 мм. При такій порівняно невеликій кількості їх та наявності дренажу поверхневого стоку, ґрунти південно-степової підзони мало промочуються і тому мало зволожуються, що відбилось на характері процесів їх утворення [3].
Поняття типу ґрунтоутворення покладене в основу існуючої систематики ґрунтів та їхнього класифікаційного групування. Формування ґрунту того чи іншого типу це завжди результат дії багатьох, часто протилежно спрямованих, різноякісних ґрунтових процесів, що відбуваються під дією факторів ґрунтоутворення в різних їх комбінаціях [1].
Список використаних джерел:
1. Аріон О.В., Купач Т.Г., Дем’яненко С.О. Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства: Навчально-методичний посібник. К., 2017. 226 с.
2. Даценко Л.М., Молодиченко В.В., Воровка В.П. та ін. Фізична географія Запорізької області. Хрестоматія. Мелітополь: Вид-во МДПУ ім. Б. Хмельницького, 2014. 200 с.
3. Позняк С.П., Красеха Є.Н. Чинники ґрунтоутворення. Львів: ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2007. 400 с.

Грунтотворний процес триває не один десяток років, а збідніння грунту процес швидкий, тому ощадне користування земельними ресурсами і недопущення деградації виснаження грунтів є однією з провідних задач сучасних користувачів земельних ресурсів, особливо земель с-г призначення.