Коваленко Д.В., Федюшко М.П. ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦЯ ЕКОЛОГА

Постановка проблеми. Підготовка екологів набула останніми роками особливої актуальності. На жаль, часто цей процес проходить стихійно, без належного фундаментального, науково-обґрунтованого опрацювання. Але ж йдеться про підготовку екологічно грамотних фахівців, майбутніх керівників, від яких залежатиме не лише виконання виробничого плану, але і здоров'я як нинішнього, так і майбутнього поколінь. Щоб уникнути подібної ситуації, в підготовці професійних екологів необхідно виробити єдині обов'язкові вимоги до формування такого фахівця, особливо, що стосується його суто екологічної підготовки.
Аналіз досліджень та публікацій. Методологічні підходи до екологічної освіти з точки зору філософії розглядали А. Урсула, Є. Когай, Л. Сидеренко; теоретико-методологічними проблемами екологічної освіти займалися Л. Лук’янова, М. Симоновська, О. Сластеніна, А. Степанюк; поняття екологічної компетентності та її розвиток описували О. Максимович, О. Гуренкова, О. Колонькова, А. Хрипунова, Пруцакова, Л. Руденко, Н. Пустовіт, С. Шмалєй, Л. Титаренко; інноваційні освітні технології у підготовці фахівців екологічного профілю вивчали І. Ковальчук, Н. Семенюк.
Мета статті. Проаналізувати проблеми практичної підготовки фахівців екологів та обґрунтувати модель підготовки здобувачів вищої освіти до роботи за фахом еколога.
Виклад основного матеріалу. Навчання еколога має бути засноване на державному стандарті вищої екологічної освіти, в якому враховані міжнародні і державні вимоги до підготовки фахівця з вищою освітою, і, нарешті, моделі фахівця з класичною університетською освітою [3, с. 15]. Загальні вимоги до формування еколога повинні складатися з трьох нерозривно пов'язаних частин:
- загальних вимог до фахівця з базовою і (або) повною вищою освітою;
- вимог до набуття загальних, власне екологічних знань;
- вимог до галузевих екологічних знань.
Такий підхід заснований на пропозиції про необхідність підготовки двох типів екологів: екологів галузевиків і екологів широкого профілю. Консолідуючим ядром для екологів обох типів є єдиний об'єкт знань (контролю) – суперсистема «природа-господарство-населення». Тому не лише правомірною, але і необхідною є підготовка екологів-галузевиків (екологів хімічного машинобудування, екологів міського господарства, екологів - ґрунтознавців, радіоекологів та ін.). В той же час, і вряд чи це треба доводити, потрібний еколог, що володіє інтегральними знаннями, здатний об'єднати в єдине ціле галузеві знання, які необхідні, перш за все, для управління екологією і природокористуванням. Без екологів широкого профілю навряд чи можлива ефективна оптимізація (оздоровлення) довкілля, як цілісної системи. Передбачуваний підхід в даний час може бути забезпечений за рахунок вибіркової частини змісту освіти [1, с. 13].
Вищим критерієм екологічного стану довкілля є здоров'я людини, точніше, здоров'я людини, визначене екологічними чинниками, назвемо його умовне «екологічне здоров'я» людини. Останнє, як відомо, формується прямо або побічно під впливом природних компонентів (чинників, процесів – води, повітря, ґрунтів, рослинності та ін.). Тому, про який би вид забруднення не йшла мова – про автотранспорт або теплоелектроцентраль, отрутохімікати або цементний комбінат та ін., зрештою людина отримує його через дихання повітрям, питну воду, продукти харчування, тобто через природні утворення. Із сказаного виходить головний висновок – про необхідність забезпечення фундаментальної підготовки майбутнього фахівця з основ вчення про основні компоненти і комплекси природи.
Підготовка екологів з базовою і повною вищою освітою передбачає вивчення різних дисциплін, об'єднаних в декілька крупних блоків: перш за все загальноосвітніх наук або, згідно з проектом стандарту, цикл гуманітарної і соціально-екологічної підготовки (філософії, політології, математики, фізики, хімії та ін.), спеціальних фундаментальних наук - цикл природничо-наукової підготовки (основи загальної екології і неоекології, ґрунтознавство, геологія з основами геоморфології, метеорологія і кліматологія, гідрологія та ін.) і дисциплін спеціалізації - цикл професійно-практичної підготовки (медична екологія і геосангігієна, екологічне правознавство, екологічна експертиза, економіка природокористування та ін.), які підкріплюються фундаментальною практичною підготовкою [2, с. 21]. Вдосконалення переліку фундаментальних і спеціальних курсів для підготовки екологів безперервно продовжуватиметься.
Практична підготовка екологів всіх трьох рівнів на сьогоднішній день має також досить чітку структуру. Ця підготовка включає проведення практичних і лабораторних занять, навчальних практик, а також виробничу і переддипломну.
При підготовці фахівців даного профілю в навчальний план включені такі галузеві дисципліни, які забезпечують можливість майбутньому фахівцеві отримати інтегральні знання. Так, наприклад, система фундаментальних географічних дисциплін забезпечує здобуття знань і умінь як по окремих компонентах природи (вода, атмосфера, ґрунти, рослинність), так і по цілісних природних комплексах і географічній оболонці в цілому, з акцентом на екологічні проблеми. Відповідні функції виконують також включені система біологічних наук, система хімічних наук та ін.
Практична підготовка екологів направлена не лише на закріплення теоретичних курсів, але і на здобуття нових знань, умінь, навичок. При цьому основною метою є максимальне наближення, з одного боку до природних або інших об'єктів дослідження, з іншого – до реальної обстановки ухвалення рішення. Тому деяку частину практичних занять із спеціальних фундаментальних дисциплін передбачається проводити в польових умовах, де вивчаються ґрунтові розрізи, геологічні оголення, ландшафти, з паралельною оцінкою екологічного стану природних компонентів. Наприклад, два-три практичні заняття з ландшафтознавства проводяться в польових умовах. Студенти вчаться виділяти фації, урочища, місцевості, давати їх опис на спеціальних бланках і складати ландшафтні карти для навчальних полігонів і реальних місцевостей. Під час цих практичних занять студенти освоюють всі три етапи робіт: передпольовий (робота з картографічним і фондовим матеріалом, аерофотознімками); польовий – робота в польових умовах (вивчення геологічних і ґрунтових розрізів, виділення геоморфологічних форм, опис рослинності, виділення ландшафтних одиниць, екологічні дослідження); і останній етап - камеральний – обробка польових матеріалів. На завершення студенти складають карту, застосовуючи уміння і навики по технічному виконанню картографічних робіт, придбані на практичних заняттях з курсу «Картографічні методи досліджень». Отже, при такому підході студентами використовуються отримані знання не лише з курсу, що конкретно вивчається, але і з інших навчальних дисциплін. Як видно з цього прикладу, лише один вид практичних занять охоплює широкий діапазон різних видів робіт. Освоюючи комплексний підхід у вивченні природних систем, студенти одночасно проводять ландшафтну і екологічну зйомку певної території, а потім вже складають «Оперативну екологічну карту».
На практичних заняттях з курсу «Основи загальної екології і неоекології» студенти освоюють необхідні практичні навики вивчення екологічного стану триєдиної системи «природа-господарство-населення», отримують знання з оптимізації довкілля і здоров'ю населення, уміння по організації управління екологією і природокористуванням, елементарні навики ухвалення власного рішення [2, с. 21]. У числі конкретних питань, що підлягають вивченню, знаходиться розгляд структури і загальних принципів складання екологічних паспортів, таких як «Екологічний паспорт промислового підприємства», «Екологічний паспорт лісу», «Екологічний паспорт сільськогосподарського адміністративного району» та ін. До більш складніших завдань відноситься виконання робіт по обчисленню середньої і максимальної ширини придорожньої смуги, що забруднюється вихлопними газами автотранспорту; по обчисленню площі території, схильної до дії шкідливих речовин вище гранично допустимої концентрації, та ін. Практичні заняття також передбачають значний обсяг самостійної роботи студентів з літературними джерелами, різними методичними вказівками і посібниками з екологічної тематики.
Висновки. Отже, підкреслимо, що відповідні державні стандарти приділяють величезну увагу практичній підготовці майбутнього спеціаліста–еколога, особливо проведенню польових практик [4, с. 87]. Найважливішим є те, що фахівці-екологи прагнуть підсилити і укріпити практичну підготовку особливо під час проведення практики.
Вирішення цих завдань направлене на підвищення ефективності організації практичного навчання і, як наслідок, на підвищення якості вищої освіти і конкурентних здібностей його випускників
Список використаних джерел:
1. Згуровський М.З. Підготовка кадрів – на рівень сучасних вимог. Освіта і управління. 1997. №1.
2. Концепція екологічної освіти України. Київ, 2001. 35с.
3. Корсак К. Нові міжнародні стандарти вищої освіти. Науковий світ. 2002. №1. С.14-15.
4. Некос В.Е. Введение в специальность: Экология и охрана окружающей среды: учеб. пособ. Харьков: ХНУ им. В.Н. Каразин, 2000. 133с.

Цікаво було би проаналізувати динаміку випускників екологів ЗВО Мелітополя.