Фурса В.О., Тихенька Л.В. ЕКОНОМІЧНА ДЕПРИВАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Депривація як поліфундаментальне явище широко використовується у багатьох галузях сучасної науки, маючи найбільшу частотність уживання в біології, педагогіці, медицині, дефектології та інших сцієнтичних сферах „людинознавчого” циклу, а також є одним з найцікавіших феноменів психологічної теорії та практики.
Змістово-функціональна сутність цього терміну зводиться до того, що це „обмеження”, „позбавлення” „незадоволення потреб” людини, тобто це дефіцит або відмова в нормальній біосоціальній стимуляції, харчуванні, опіці, комфорті і любові.
Депривація є соціально-екзистенційним фактом надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи і дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Своєю глибиною і потужністю вона загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції – соціального аутсайдерства, до того ж ускладненого численними девіантними психологічними особливостями. Внаслідок переживання деприваційного синдрому відбувається зниження загальної вітальної стійкості і рівня психосоціальної збалансованості людини, а процес її становлення характеризується звуженням комунікативної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до соціальної аутизації, астенії, депресії, пасивності тощо [1].
Теоретико-емпіричним шляхом нами було марковано таку типологічну диференціацію поняття „депривація” – психічна, соціальна, сенсорна, материнська, родинна, сімейна, сексуальна, гендерна, комунікативна, інформаційна, перцептивна, когнітивна, афективна (емоційна), екстремальна, економічна (матеріальна), професійна, тотальна/парціальна (часткова), перманентна, просторова (локомоційно-кінетична, рухова, психомоторна, пересувальна), харчова, тактильно-кінестетична, явна/латентна (прихована, замаскована), зовнішня/внутрішня, темпоральна (часова, рання/пізна), експериментальна, закладова, рольова, субетнічна, організмічна, духовно-соматична, депривація сну та ін. Таке широке тло типологізації лише засвідчує мультиканальність прояву цього феномена у багатьох соціально-психологічних сферах людського буття.
Нині в результаті жорсткої стратифікації суспільства більшість людей опинилась у розряді „економічно депривованих” [2]. Особливість цього феномена в Україні полягає в тому, що до категорії бідних, за офіційними даними, належить 76 % працюючих громадян.
Проблема економічної депривації віднедавна потрапила у фокус уваги багатьох психологів. Серед досліджень, присвячених вивченню впливу нових соціально економічних умов на психологічні особливості особистості, можна назвати праці таких науковців, як Я. Римар, В.Соколинський, Г. Ложкін, Я. Гошовський та ін.
Деприваційний підхід дає змогу виявити ту межу матеріальної забезпеченості, нижче якої зменшення доходу різко скорочує падіння життєвого рівня. Збільшення позбавлень, обмеження у користуванні суспільним благами, пов’язане з нестачею ресурсів, свідчить про падіння рівня життя. Якщо ж таке зменшення перевищує згадану вище межу – прихильники цього підходу кажуть про бідність.
Застосування підходу депривації для оцінки бідності вимагає вирішення декількох завдань: визначення індикаторів депривації; виявлення міри, в якій визначені індикатори депривації впливають на зниження рівня життя; визначення ступенів депривації, які б характеризували бідність.
Самі ступені депривації можуть мати різні значення в залежності від цілей і методів дослідження, країни та інших факторів. Наведемо приклад ступенів депривації:
IV ступінь депривації – злиденність, коли ресурсів не вистачає навіть на мінімальне харчування, засоби гігієни, елементарний одяг;
ІІІ ступінь депривації – гостра нужденність (погана якість харчування, нестача одягу, коштів на придбання ліків, лікування, поховання, відвідання друзів тощо);
ІІ ступінь депривації – малозабезпеченість (нестача коштів на делікатеси, подарунки для близьких, культурне дозвілля, коштовну побутову техніку, на відвідання родичів, що мешкають в іншому регіоні);
І ступінь депривації – забезпеченість на рівні середніх стандартів, або дещо менше (нестача коштів на покращання житлових умов, на щорічний відпочинок, подорожі, розваги, платну освіту, платну охорону здоров’я тощо) [3].
Вважаємо, що депривація першого ступеню в сучасних українських реаліях не відноситься до бідності (інша справа – у більш розвинених країнах Заходу). Другий ступінь депривації – це своєрідна межа між уявленнями про бідність в нашій країні та середніми українськими стандартами життя.

Список використаних джерел:
1. Варій М. Й. Загальна психологія. Навчальний посібник Київ: «Центр учбової літератури», 2007. 968 c.
2. Євдокімова В.В. Особливості проблеми виміру та подолання бідності в Україні. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6115/Yevdokymova_Osoblyvosti_problemy_vymiru_ta_podolannya.PDF?sequence=1&isAllowed=y.
3. Гошовська Д.Т., Гошовський Я.О. Матеріальна депривація як феноменологія бідності: ревіталізаційний ракурс. Психологічні перспективи. Випуск 27. 2016. С 10-20 URL: https://www.researchgate.net/publication/329604798_Material_Deprivation_as_Phenomenon_of_Poverty_Revitalisation_Foreshortening/fulltext/5c11d7b7299bf139c754935f/Material-Deprivation-as-Phenomenon-of-Poverty-Revitalisation-Foreshortening.pdf

Цікава тема, гарно скомпоновано))

Цікава тема проявів негативно впливу сучасності на психіку людини. Статистика свідчить про наявність прихованої депривації у значній більшості громадян нашої держави. Сумно.

Важаю цю тему надзвичайно актуальною в нашому суспільстві, так як ми маємо різні несприятливі впливи які трапляються в жіттєвих ситуаціях