Фурса В.О., Стукальська К.В. СИСТЕМА ЗАКЛАДІВ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, В УКРАЇНІ

Сирітство як соціально-педагогічна проблема є однією із найболючіших трагедій суспільства. Згідно офіційної статистики, станом на 1 січня 2019 р. в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складала 70491 осіб. З них 22126 - діти-сироти, 48365 - діти, позбавлені батьківського піклування 1.
Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України "утримання та виховання дітей-сиріт ідітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу". Здобутком України є приведення в цілому національного законодавства стосовно дітей до міжнародних норм, Конвенції ООН про права дитини. Зокрема статтею 25 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави 2.
Сучасна державна системи соціально-виховних інституцій для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, включає ряд закладів і установ.
Так, для утримання дітей віком від народження до 3-4-х років функціонують будинки дитини, що підпорядковуються Міністерству охорони здоров'я України. Будинки дитини забезпечують медико-соціальне обслуговування дітей, які залишилися без піклування батьків, і дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, які тимчасово перебувають у будинку дитини за заявою батьків. У закладах дітям гарантовано медико-соціальний догляд, зокрема щоденне медичне спостереження педіатра (а в разі потреби - інших спеціалістів); проведення двічі на рік поглиблених медичних оглядів, планових профілактичних та оздоровчих заходів; лікування дітей, корекція й реабілітація дітей з вадами фізичного і психічного розвитку тощо.
Діти, яким виповнюється три-чотири роки і які не були до цього часу усиновлені, проходять медично-педагогічну комісію, яка дає висновок щодо стану їх здоров'я та психічного розвитку. Діти, які не мають серйозних відхилень у розвитку, переводяться до дитячих будинків, які підпорядковуються Міністерству освіти і науки України. Діти, у яких при досягненні 4-річного віку визначається інвалідність, переводяться до будинків-інтернатів системи Міністерства праці та соціальної політики.
За даними Міністерства соціальної політики України, у 2018 році у системі соціального захисту населення у 42 дитячих будинках-інтернатах проживає 1,7 тис. дітей.
За статистичними даними Міністерства освіти і науки України , станом на1січня 2019 року усистемі освіти функціонували 30дитячих будинків, девиховувалися 1238дітей, та9шкіл-інтернатів із484 учнями.
Таким чином вУкраїні у дитячих будинках-інтернатах проживає 3 422 дитини у81дитячому будинку-інтернаті[3].
З метою забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у складних життєвих умовах і потребують тимчасового влаштування й соціально-психологічної реабілітації, в Україні діє мережа закладів тимчасового перебування таких дітей: притулки служб у справах неповнолітніх, центри соціально-психологічної реабілітації, соціальні гуртожитки.
Головними причинами влаштування дітей до притулків стали бро-дяжництво і бездоглядність, конфлікти в сім'ях, невиконання батьками їхніх батьківських обов'язків.
Інтернатна система утримання і виховання дітей-сиріт продовжує займати чільне місце в системі державної опіки та захисту прав дітей-сиріт за рахунок своєї розгалуженості, чіткої регламентованої діяльності та зручності в частині процедури термінового влаштування дітей.
Разом з тим, організація життєдіяльності інтернатних закладів досить часто негативно впливає на розвиток її вихованців, не формує у них соціальної зрілості, не враховує в процесі виховання ряду специфічних особливостей, не дає дітям уявлення про реальні складнощі життя, що очікують їх у майбутньому. Більшість випускників інтернатних закладів відчувають страх, розгубленість і незахищеність при переході до самостійного життя.
Проблема непідготовленості вихованців шкіл-інтернатів до самостійного життя є вкрай болючою та актуальною. Складність цього питання полягає в тому, що необхідно паралельно вирішувати дві складові - створення умов та можливостей для нормального, самостійного дорослого життя та надання підліткам необхідних знань та навичок шляхом спеціальної практичної підготовки.
Список використаних джерел:
1. Попова С. Скільки дітей в Україні є сиротами: Статистика усиновлення. 24 Новини. 1.06.2019. URL: https://news.24tv.ua/skilki_ditey_v_ukrayini_ye_sirotami_statistika_usinovlennya_n1160645.
2 Про охорону дитинства. Закон України від 26.04.2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text
3. Гуржий В. В Україні в дитбудинках інтернатах проживає майже 3,5 тис. дітей. UNN Українські національні новини. 24.01.2020 р. URL: https://www.unn.com.ua/uk/news/1848233-v-ukrayini-u-ditbudinkakh-internatakh-prozhivaye-mayzhe-3-5-tis-ditey.

Гарний тезіс, висвітлено дуже багато інформації. Випускники інтернатів після закінчення школи підуть навчатися, думаю вони зможуть атаптуватися і повноцінно влитися в суспільство.

Я важаю, що для подолання даної проблеми необхідно удосконалити роботу з запобігання сирітства, необхідно посилити соціальну підтримку сімей, які опинилися в складних матеріальних та побутових умовах, формувати більш високий, культурний та духовний рівень в суспільстві, акцентуючи увагу на сімейних цінностях як першочергових, активно пропагувати сімейні форми влаштування дітей- сиріт серед населення.