Доля О.С., Рябицька Т.І. ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА В УКРАЇНІ: СУЧАСНІ РЕАЛІЇ

На сучасному етапі розвитку суспільства, передова світова спільнота змінює ідеологічні установки щодо отримання освіти дітей з інвалідністю. В основу освітніх інновацій покладено концепцію «цілісного підходу», яка надає можливості кожній людині рівного доступу до здобуття якісної освіти. Відбувається перехід від ізоляції до інклюзії, яка поєднує в собі поняття комплексності та предметності.
Кількість дітей з інвалідністю в Україні постійно збільшується, і офіційно в 2020 році сягає межі двохсот тисяч, що на п’ятдесят тисяч більше ніж на початку століття. Це не перевищує середньосвітових показників, адже, за даними Європейської академії з вивчення питань інвалідності, показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Але окрім цього, в Україні близько 8% дітей мають розлади слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо. Визивають тривогу дані психолого-медико-педагогічних консультацій, які засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, в Україні понад один мільйон. Це вже зовсім інші цифри – 12,2% від загальної кількості дітей у країні, що значно відрізняється від показників офіційної медичної статистики. Такий стан речей вимагає або створення нових спеціальних корекційних навчальних закладів, або нової системи загальної освіти, яка б забезпечувала рівні можливості навчання здорових дітей та дітей з особливими освітніми проблемами.
Сучасні батьки досить упереджено ставляться до закладів корекційноїосвіти і не хочуть віддавати своїх дітей, які мають певні психофізіологічні розлади, у будинки інтернатного типу. Обізнані у світових тенденціях, вони наполягають на праві своєї дитини перебувати у звичайному навчальному закладі нарівні зі здоровими однолітками.
Концепція розвитку інклюзивного навчання в Україні затверджена в жовтні 2010 року, її метою є:визначення пріоритетів державної політики у сфері освіти в частині забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами; створення умов для удосконалення системи освіти та соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі з інвалідністю, шляхом упровадження інноваційних технологій, зокрема, інклюзивного навчання, а також формування нової філософії суспільства щодо позитивного ставлення до дітей з порушеннями психофізичного розвитку та інвалідністю.
Реалізація Концепції передбачає комплексне розв’язання питань. По-перше, нормативно-правове забезпечення інклюзивного навчання, а саме розроблення Типового положення про порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах та внесення змін до Положення про психолого-медико-педагогічну консультацію. По-друге, навчально-методичне забезпечення освітнього процесу в умовах інклюзивного навчання, тобто розроблення особистісно орієнтованих навчальних планів, програм, методичних рекомендацій, посібників, критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів, забезпечення спеціальними підручниками та наочно-дидактичними матеріалами, реалізація корекційно-розвиваючої складової шляхом здійснення індивідуального та диференційованого підходу. По-третє, модернізація вищої педагогічної освіти і системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а також проведення інституційних змін в системі освіти.
В сучасному освітньому просторі є можливість впроваджувати різні моделі організації інклюзивного навчання.
Модель постійної повної інтеграції передбачає навчання дитини, яка має відповідні психофізичні порушення, на рівних з нормально розвиваючими дітьми в одних дошкільних групах та класах. Повна інтеграція може бути ефективною для тих дітей, рівень яких відповідає рівню психофізіологічного та мовного розвитку або наближений до вікової норми здорових дітей.
Модель постійної неповної інтеграції може бути ефективною для тих дітей, рівень психічного розвитку яких нижчий рівня вікової норми. Ця група дітей потребує систематичної корекційної допомоги.
Модель постійної часткової інтеграції пропонується для тієї групи дітей, які спроможні оволодіти лише невеликою частиною необхідних вмінь та навичок, проводити з ними частину навчального та позакласного часу.
Модель систематичної тимчасової інтеграції передбачає спільні заходи не менше ніж два рази в місяць, бажано виховного характеру.
Модель епізодичної інтеграції передбачає мінімальну спеціальну взаємодію дітей з вираженими порушеннями психофізичного розвитку з однолітками, епізодично об’єднуючись з дітьми загальноосвітніх закладів на відповідний час.
Отже, Концепція інклюзивної освітивідображає одну з головних демократичних ідей – дітиє цінними й активними членами суспільства. Організація інклюзивного навчання вимагає пристосування до потреб дітей з інвалідністю не тільки приміщення, відповідно облаштованого робочого місця для занять, а й програмно-методичного забезпечення, надання додаткових послуг такій дитині, організації індивідуального підходу до неї.
Прихильники інклюзивного навчання вирізняють такі позитивні його сторони:– стимулюючий вплив більш здібних однолітків, можливість ознайомлюватися із реаліями життям, розвиток навичок спілкування, можливість проявити гуманність, співчуття, милосердя, толерантність у реальних життєвих ситуаціях.
Список використаних джерел:
1. Інвалідність та суспільство:навчально-методичнийпосібник. /за заг. редакцієюБайди Л.Ю., Красюкової – Еннс О.В. Київ, 2012. 216 с.
2. Матеріали педагогічних читань «Інклюзивне навчання – рівний доступ до якісної освіти». Д., 2011. 102с.

Скажіть будь ласка яку роль відіграє вчитель для дитини з особливими потребами?

Я згодна з тим, що однією із проблем є необізнаність батьків дітей з особливими освітніми потребами. Оскільки батьки таких дітей не можуть визнати, що саме їхній дитині потрібне особливе навчання!