Остання Є.А., Татаринова С.О., Фролова А.А. ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ, ПЕРЕВАГИ

Актуальність проблеми інклюзивної освіти пов’язана, насамперед, з тим, що число дітей, які потребують корекційного навчання, неухильно росте. Дітей, які потребують корекції фізичного та(або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн., що становить 12% від загальної кількості дітей у країні. Окрім зростання кількості дітей з обмеженими можливостями,спостерігається тенденція якісної зміни структури дефекту, комплексного характеру порушення у кожної окремої дитини.
В Україні державна політика стосовно дітей з порушеннями психофізичного розвитку потребує суттєвих коректив відповідно до змін, які зумовлені як внутрішніми, так і глобальними чинниками. Наразі соціальна політика держави залишила поза увагою такі психолого-педагогічні чинники, які стосуються соціальної адаптації, комунікації, рекреації, психологічного супроводу дітей з інвалідністю.
У психолого-педагогічних дослідженнях розрізняють поняття «диференціація», «диференційоване навчання», «інтеграція», «інклюзивна освіта». Сутність і зміст цих понять та процесів, що стоять за ними, розробляються багатьма науковцями, проте, в реалізації стратегії інклюзивної освіти залишаютьсяпроблемними питання організаційно-педагогічних умов навчання учнів з порушеннями психофізичного розвитку, навчально-методичне забезпечення навчального процесу; психолого-педагогічні основи інтенсифікації соціального розвитку учнів з порушеннями психофізичного розвитку; особливості корекційного процесу в умовах спільного навчання тощо.
Нами проаналізовано праці дослідників як минулих століть (М. Бунаков, П. Каптеров, М. Корф, С. Радчинський, К. Ушинський та ін.), так і сучасні теорії (О. Жильцов, О. Колесников, О. Кондратенков, В. Кузь, О. Савченко, Г. Суворов, та ін.). Аналіз зарубіжних наукових джерел стосовно проблем інклюзії засвідчує, що першочерговою умовою поступу інтегративних процесів є вплив суспільства та соціального середовища на особистість дитини з порушеннями психофізичного розвитку.
В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей та забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Навчання дітей з особливими потребами ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість якої підтверджується і від використання якої виграють усі діти.Освіта дітей з особливостями психофізичного розвитку є однією із найважливіших завдань для країни. Це необхідна умова створення дійсно інклюзивного середовища, де кожен зможе відчувати затребуваність свого існування. Суспільство зобов’язане дати можливість кожній дитині, незалежно від її потреб та інших обставин, повністю реалізувати свій потенціал, приносити користь суспільству і стати повноцінним його членом.Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб дітей, які відрізняються своїми пізнавальними можливостями [2, с.10].
На думку Будяк Л.В., питання інклюзії варто розглядати не тільки в аспекті створення доступного освітнього середовища для дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта в широкому сенсі передбачає створення рівних можливостей для всіх категорій дітей в Україні. Жоден з них не має відчувати себе іншим –і це головне завдання інклюзії [1].
Сутністю інклюзивної освіти є навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх навчальних закладах за умови пристосування освітнього простору до індивідуальних особливостей дітей, надання якісних освітніх послуг таким дітям. Навчання зазначеної категорії дітей передбачає використання особистісно-орієнтованих підходів у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, враховуючи вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання. Пріоритетними напрямами роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини, з тим, щоб вона відчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.
Інклюзивна освіта базується на таких принципах:
• Задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини.
• Рівний доступ до навчання у загальноосвітніх навчальних закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною.
• Кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою.
• Адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки.
• Справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків.
• Визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідністьстворення суспільством відповідних для цього умов.
• Залучення батьків до навчального процесу.
• Командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів.
• Складність завдань повинна відповідати здібностям дитини.
• Подолання потенційних бар'єрів у навчанні[3].
Отже, інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб дітей, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Список використаних джерел:
1. Будяк Л.В. Вступ до інклюзивноїосвіти: Навчально-методичнийпосібник.Черкаси: Вид.від. ЧНУ. 2009 р. 104 с.
2. Звєрєва І.Д., Іванова І.Б. Концептуальні основи соціального захисту людей з функціональними обмеженнями. Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. К., 1995, С. 4-10.
3. КолупаєваА. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи :монографія. К.: Самміт-Книга, 2009. 272 с.

Я повністю згідний з авторами освіта є важливою для всіх, адже вона є фундаментом життя.

Інклюзивна навчання розглядається як альтернатива інтернатній системі ( коли дітей з особливими потребами утримують та навчають окремо від інших дітей) та навчанню вдома