Філіпова Л.Ф. ОСОБЛИВОСТІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Розвиток сучасної України й інтеграція у європейський простір значною мірою впливають на формування освітньої політики. Особливо це питання стосується забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами на навчання. Актуальність інклюзивної освіти полягає в тому, що в Україні сьогодні проживає 7,6 млн дитячого населення, з яких упродовж 2018-2019 навчального року 37,7 тис. дітей навчаються в спеціальних закладах загальної середньої освіти, 15,8 тис. дітей - у санаторних школах і лише 11,8 тис. дітей охоплені інклюзивним навчанням у звичайних школах [1].
За визначенням, яке дають Н. Софій та Н. Найда, «інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема, дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу» [2]. На наш погляд, це визначення повною мірою стосується і процесу навчання таких дітей в дошкільних, професійно-технічних навчальних закладах, а також закладах позашкільної освіти.
Узагальнення розвитку поглядів на проблему інклюзивної освіти свідчить про те, що в різні часи вона поставала перед суспільством з різною гостротою і в тій чи іншій мірі вирішувалася різними методами залежно від політичного устрою, економічного стану та ідеології держави.
Нині в Україні, навідміну від попередніх років, коли реалізувалась політика навчання дітей з інвалідністю окремо від здорових, створення будинків-інтернатів, ізольованих від суспільства, спеціалізованих виробництв для організації праці інвалідів, відбувається зміщення акцентів соціальної політики держави стосовно осіб з інвалідністю у бік формування суспільної свідомості щодо сприйняття їх як рівних членів суспільства та необхідності створення для цих громадян умов для повноцінного життя, в тому числі здобуття освіти.
Освітня інклюзія передбачає, що дитина з раннього віку знаходиться в соціумі, вчиться виживати. У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті. З іншого боку, здорові діти, які навчаються з першого класу з дітьми з особливими потребами, в дорослому віці по-іншому ставляться до людей з обмеженими фізичними можливостями: вже не з жалістю чи презирством, а нарівні, вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.
Разом з тим розвиток інклюзивної освіти в Україні наражається на ряд серйозних перепон, які спостерігаються на макро-, мезо- і мікрорівнях.
Основними перешкодами макрорівня є недосконалість чинного законодавства щодо дітей з інвалідністю; відсутність закону про спеціальну освіту, в якому б чітко визначалися правові основи інституту інклюзивної освіти та принципи механізму створення економічних умов для реалізації інклюзивних підходів до освіти осіб з особливими освітніми потребами.
На мезорівні основними перешкодами на шляху розвитку інклюзії в освіті єнаявність культурних стереотипів щодо людей з інвалідністю; неготовність сформованої системи освіти відповідати індивідуальним потребам кожної дитини;відсутність спеціальних стандартів освіти та варіативних програм для навчання осіб з особливими освітніми потребами;відсутність законодавчо закріпленої можливості проводити навчання «особливих» учнів за індивідуальним планом, який дозволяє використовувати адаптовану до спеціальних освітніх потреб того чи іншого учня стандартну освітню програму і реально, а не формально застосовувати в навчанні особистісно орієнтований підхід; відсутність програм із супроводу осіб з обмеженими можливостями здоров'я, що навчаються в загальному освітньому закладі.
Перешкоди мікрорівня на шляху розвитку інклюзивних підходів в освіті пов’язані з діяльністю конкретних організацій та фахівців, окремих людей. Для інклюзивної освіти це рівень психологічного прийняття викладачами освітніх установ самої можливості спільного навчання осіб з обмеженими можливостями здоров’я, їх професійні установки, стереотипи та дії стосовно учнів з обмеженими можливостями здоров’я[3].
Практика свідчить, що відсутність в Україні умов для пересування в громадському транспорті, в’їзду й виїзду в житлові будівлі та навчальні заклади інвалідних колясок, брак спеціальних програм навчання, спеціального допоміжного навчального обладнання, недостатня чисельність спеціально підготовлених викладачів перешкоджають реалізації особами з інвалідністю конституційного права на отримання освіти.
Отже, інклюзивна освіта вимагає значної переорієнтації свідомості суспільства і, насамперед, педагогічних працівників, а також здійснення педагогами своєї професійної діяльності з урахуванням принципів толерантності, поваги до індивідуальних особливостей дітей, неупередженості та недопущення дискримінації.

Список використаних джерел:
1. Порошенко М.В. Інклюзивна освіта: навчальний посібник. Київ: ТОВ "Агенство "Україна", 2019. 300 с.
2. Софій Н.З., Найда Ю.М. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти. Інклюзивна школа: особливості організації та управління: навч.-метод. посіб./ за заг. ред. Л.І. Даниленко. Київ: Знання , 2007. 128 с.
3. Зоярнюк О.В. Інклюзивна освіта в Україні: проблеми та шляхи вирішення. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Економіка і менеджмент. 2015. Вип. 11. С. 190-193. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_eim_2015_11_45

Так, перешкоди у впровадженні інклюзії у практичний освітній процес все ще існують. Але їх усвідомлення, безперечно, створюють грунт для їх усунення, удосконалення поставлених завдань, пошуку оптимальних форм і методів цієї складної але благородної роботи.

Я згодна з цією тезою, оскільки інклюзія, це досить новий процес в осівіті України. Він тільки починає впроваджуватися в освітніх закладах, але цей підхід у навчанні дуже допоможе у подальшому житті дітей як здорових так і з обливими освітніми потребами.

Україна намагається сприяти подоланню геополітичних і культурних бар'єрів, створенню умов для гробальної взаємодії культур і цивілізацій, формуванню демократичного світового устрою. Наша держава зробила свідомий вибір на користь загально- європейської інтеграції.

Україна намагається сприяти подоланню геополітичних і культурних бар'єрів, створенню умов для гробальної взаємодії культур і цивілізацій, формуванню демократичного світового устрою. Наша держава зробила свідомий вибір на користь загально- європейської інтеграції.