Філіпова Л.Ф., Фурса В.О. ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК СУБ’ЄКТ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Ідея інклюзії, що виникла внаслідок усвідомлення цінності людської багатоманітності і відмінностей між людьми, виключає будь-яку дискримінацію та відображає одну з головних ознак демократичного суспільства: усі діти є цінними членами суспільства і мають рівні права, зокрема щодо отримання освіти, незважаючи на особливості їхнього психофізичного розвитку.
Водночас у розумінні багатьох людей інклюзія пов’язана лише з особами, які мають «інвалідність». Проте діти, які потребують інклюзивної освіти, можуть і не мати інвалідності.
Згідно з Законом України «Про освіту» дитина з ООП «це особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту» [1].
Отже поняття “діти з особливими освітніми потребами”, широко охоплює всіх учнів, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми.
Логічно обґрунтованим видається визначення, яке дає знаний французький вчений G. Lefrancois: „Особливі потреби це термін, який використовується стосовно осіб, чия соціальна, фізична або емоційна особливість потребує спеціальної уваги та послуг, надається можливість розвинути свій потенціал”.
Найбільш поширене та прийнятне стандартне визначення „особливих потреб”, зокрема в країнах Європейської Спільноти, подано в Міжнародній класифікації стандартів освіти (InternationalStandartClassificationofEducation): „Особливі освітні потреби мають особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів. Додатковими ресурсами можуть бути: персонал (для надання допомоги у процесі навчання); матеріали (різноманітні засоби навчання, в тому числі допоміжні та корекційні); фінансові (бюджетні асигнування для одержання додаткових спеціальних послуг)”[2].
Вочевидь, прийнятним є визначення, за яким до дітей з особливими потребами відносятьдітей з інвалідністю, дітей з незначними порушеннями здоров’я, соціальними проблемами та обдарованих дітей.

Варто підкреслити, що в Україні основною категорією дітей з особливими освітніми потребами загально прийнято вважати саме дітей з особливостями (порушеннями) психофізичногорозвитку та обдарованих дітей.
Залежно від типу порушення виділяютьтакікатегоріїдітей з особливостямипсихо-фізичногорозвитку:
- з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);
- з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);
- порушеннями інтелекту (розумове відсталі, із затримкою психічного розвитку);
- з мовленнєвими порушеннями;
- з порушеннями опорно-рухового апарату;
- зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);
- емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.
Поділяють:
- вроджені порушення, спричинені шкідливим впливом на плід генетичних факторів,інтоксикацій, інфекцій, травм, порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, впливом медичних препаратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин .
- набуті порушення зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та у наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо).
У довідковій літературі обдарованістьвизначається комплексом задатків і здібностей, які потенційно за сприятливих умов дають змогу досягти значних успіхів у певному виді діяльності чи діяльностей. У шкільному віці обдарованих дітей нараховується близько 3-5 % від загальної дитячої популяції.
До специфічних особливостей обдарованих дітей, котрі можуть викликати складнощі та непорозуміння у процесі їхнього навчання у за-гальноосвітніх навчальних закладах, можна віднести: ворожість до школи (може з’являтися через невідповідність навчального плану здібностям та інтересам дітей); ігрові інтереси (відмінні від "звичайних" однокласників); нонконформізм (внаслідок готовності відмовитися від соціальних стандартів, які суперечать їх інтересам або здаються безглуздими); занурення у філософські проблеми (вважається, що для обдарованих дітей характерно замислюватись над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування і філософські проблеми); невідповідність між фізичним, інтелек¬туальним і соціальним розвитком (дисинхронію розвитку відмічають більшість дослідників обдарованості).
Усі перераховані фактори можуть спричинити відчуження дитини від найближчого середовища, що, в свою чергу, викликає дезадаптацію та поширення девіантних форм поведінки [3].
Отже, навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребамиповинно здійснюватись з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.

Список використаних джерел:
1. Про освіту. Закон України від 05.09.2017 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text
2. Бондар К.М. Теорія і практика інклюзивної освіти. Навчально-методичний посібник. Кривий Ріг, 2019. 170 с.
3. Михайленко О.В. Соціально-педагогічні аспекти навчання та виховання обдарованих дітей у загальноосвітніх навчальних закладах. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Психолого-педагогічні науки. 2014. №4. С. 49-54.

Означена проблематика є надзвичайно важливою. Кожна дитина, незалежно від своїх особливостей — фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних чи мовних, повинна мати можливість реалізувати своє право на навчання в будь–якому типі освітнього закладу і отримати при цьому гідну й якісну освіту.

Я вважаю, що інклюзія передбачає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможу дозволити кожній людині рівноправно брати участь у академічному і суспільному житті.