Кікош В.В. ДО ПИТАННЯ ПРО ГЕНДЕРНУ НЕРІВНІСТЬ НА РИНКУ ПРАЦІ

Зайнятість населення - це діяльність, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить дохід у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.
Під зайнятістю, як економічною категорією, розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції, пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.
Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує достойний прибуток, здоров'я, підвищення освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці.
Предмет гендерної зайнятості – соціально-трудовий статус чоловіків і жінок, його еволюція під впливом зміни умов життя людей. Її об’єкт – чоловіки і жінки як соціально демографічні групи, що розрізняються статусом у сфері праці та у суспільстві в цілому.
Низьке представництво і незначна участь жінок у політичних процесах і процесах ухвалення рішень є серйозним викликом демократії, оскільки понад 50% громадян де факто усунено від участі в державному управлінні. Відповідно, інтереси цих громадян, у цьому разі – жінок, не враховано під час ухвалення державних рішень[1].
При цьому на ринку праці докорінним чином відрізняється становище жінок і чоловіків, що виявляється у відмінностях заробітків, умов праці, професійної кар’єри, відпрацьованого часу, освітнього рівня, тривалості пошуку підходящої роботи, працевлаштування на привабливе робоче місце, низки інших факторів цього напряму. Аналіз статистичних даних продемонстрував недостатню конкурентоспроможність жінок на ринку праці, що проявилась як у збільшенні їх чисельності у складі вивільнених, так і зменшенні чисельності працевлаштованих жінок.
Гендерна нерівність різних соціально демографічних груп населення на ринку праці є серйозною проблемою для України. Адже дискримінація за статевою ознакою характерна як для державного, так і приватного секторів економіки. І це зовсім не означає, що немає вільних робочих місць або окремі категорії населення, наприклад, жінки, не мають бажання працювати. Навпаки, сучасні українки прагнуть реалізувати себе в суспільстві. Але ще до співбесіди з потенційним роботодавцем жінки вже зазнають дискримінації. Зокрема ідеться про безліч оголошень у засобах масової інформації щодо наймання на роботу, які містять вимоги щодо віку, статі і навіть зовнішнього вигляду бажаного працівника. Особливо часто застосовується відсів за статевою ознакою, коли мова йде про високооплачувані та престижні посади. Зазвичай такі оголошення можна зустріти у приватних агенціях з працевлаштування або навіть у державних центрах зайнятості. Надзвичайно поширеною є практика відмови у прийомі на роботу на підставі сімейного стану та віку жінки. Зокрема, дискримінації при прийомі на роботу зазнають незаміжні жінки, жінки з малими дітьми й жінки старші 40 років. При цьому освіта, досвід та професійні якості, як правило, до уваги не беруться. Між тим у вищих навчальних закладах дівчата навчаються краще за хлопців, проте при розподілі портфелів надається перевага чоловікам. А працевлаштовані в межах однієї професійної групи жінки часто займають менш престижні та менш оплачувані посади порівняно з чоловіками і навіть за більше коло обов’язків отримують меншу оплату праці.
Зараз ситуація в Україні змінюється на кращу сторону, але в багатьох професійних сферах залишилося упередженість проти жінки-керівника. Тому жінки якщо й очолюють підприємства, то переважно малі: 26% відсотків малих підприємств, 15% середніх, 12 великих[2].
Ринкові перетворення в Україні спричинили зміни структури та співвідношень у сфері зайнятості і сімейного трудового навантаження жінок. Проблеми поєднання жінками професійної зайнятості та домашньої роботи завжди згадуються в процесі обговорення особливостей становища жінок на ринку праці України. Так, певна частина жінок ставлять на перше місце сімейні обов’язки і вважають, що треба приділяти однакову увагу роботі і родині. В основі ж вибору жінок, які бажають лишатися на робочому місці, є такі мотиви: бажання самостійного заробітку, прагнення до кар’єрного зростання, турбота про трудовий стаж та інші. Тому серед багатьох гендерних особливостей у сфері зайнятості є те, що існує імідж зайнятої економічною діяльністю жінки, яка робить свій внесок у сімейний дохід, але при цьому не відмовилася від домашньої роботи як суто жіночого обов’язку.

Список використаних джерел:
1.Гендерна статистика України: сучасний стан, проблеми, напрями вдосконалення. Запоріжжя: Друкарський світ, 2011. C. 49.
2. Інга Лавріненко Жінки масово піддаються дискримінації у трудовій сфері. URL:https://racurs.ua/521-eksperty-jenschiny-massovo-podvergautsya-diskriminacii-v-trudovoy-sfere.html

Проблема цікава і актуальна. Оптимізму додають кроки української влади у напрямку її вирішення. Зокрема у питанні більш широкого доступу українських жінок до виборних посад у органах влади різних рівнів. Останні місцеві вибори це яскраво продемонстрували.

Так і справді проблема досить актуальна! Оскільки від найбільшої дискримінації потерпають молоді дівчата, які не так давно закінчили ВНЗ. Головною причиною відмови у працевлаштуванні є те що в майбутньому підприємству чи організаціі прийдеться витручатися на виплати по догляду за дитиною. Більше всього це поширено на часних підприємствах.

Ситуація яка склалася на сьогодні в Україні вимагає ефективної реалізації
прийнятих і розробки нових нормативних актів, спрямованих на подолання гендерної
нерівності в усіх сферах суспільного життя і зокрема, в трудовій сфері.