Казакова С.М., Пюрко О.Є., Сейтумеров І.М. НЕТРАДИЦІЙНІ ПІДХОДИ З ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ З ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ У ДІТЕЙ 15-17 РОКІВ

Сучасний стан нашого суспільства потребує гуманізації всіх сторін його життя. В зв’язку з цим особлива увага має приділятися особам з інвалідністю, які характеризуються наявністю вад у розумовому або фізичному розвитку. Серед осіб з інвалідністю особливо багато представників з порушеннями нервової системи й, як наслідок, опорно-рухового апарату, в тому числі з таким складним захворюванням як дитячий церебральний параліч (ДЦП). В останні роки чисельність осіб з інвалідністю через травми органів опори й руху займає третє місце та складає в останнє десятиріччя від 5,5% до 14,7% [1]. Інвалідність з дитячим церебральним паралічем характеризується першим місцем у структурі дитячої інвалідності з неврологічного профілю, а важкість її зумовлена як руховими, так і психічними й мовними розладами. Саме рухи забезпечують той зв’язок людини з зовнішнім середовищем, який лежить в основі розвитку її психічної та фізичної діяльності, сприяє вихованню культури спілкування, поведінки, професійному самовизначенню, розширює навчальні можливості [3]. Актуальність проблеми обумовлена значною поширеністю уражень опорно-рухового апарату, які зумовлені нервовими порушеннями у дітей відповідних функцій, не дивлячись на значний прогрес медицини та розвитку цивілізації.
Доведено [1-3], що фізичні вправи, спеціальні пози являються найважливішими засобами реабілітації дітей з ДЦП. Велика кількість фізичних вправ та варіативність їх виконання дозволяють здійснити відбір оптимального поєднання для кожного окремого випадку, що обумовлює перевагу засобів фізичної терапії перед іншими видами реабілітацій.
В зв’язку з цим метою роботи було вивчення дії методів фізичної терапії на функціональний стан осіб з інвалідністю, зокрема дітей 15-17 років з наслідками дитячого церебрального паралічу.
Порівняльний аналіз результатів антропометричних вимірювань старшокласників - осіб з інвалідністю та здорових школярів показав, що довжина тіла у дітей з інвалідністю менша, ніж у здорових школярів у 15 років на 3,7см; у 16 років – на 4,1 см; а у 17 років – на 5,1 см (р˃0,01). Однак, в динаміці маси тіла у юнаків 15-17 років з ДЦП спостерігається тенденція до її збільшення, а різниця між здоровими школярами та юнаками складає в 15 років – 1,0 кг; в 16 років – 1,8 кг й в 17 років – 2,2 кг (р˃0,01). В показниках сили кисті, яка розвивається під час максимального скорочення, юнаки з ДЦП відстають від здорових школярів за показниками динамометрії правої руки в 1,4 рази, а лівої – в 1,3 рази (р<0,05).
За результатами дослідження, час рухової реакції у дітей з інвалідністю в 2,3 рази більше, ніж у здорових юнаків (р<0,01), динамічна координація знижена більше ніж у 2 рази (р<0,01), швидкісно-силові показники менші на 45%, а параметри дихання на 25-32% нижче, ніж у здорових школярів (р<0,01). За показниками ЖЄЛ юнаки з ДЦП відстають від здорових однолітків на 31 % (р<0,01).
За даними дослідження після експерименту за програмою фізичної терапії в експериментальній групі час рухової реакції в окремо взятій вправі покращився в 2,4 рази (р<0,05), швидкісно-силові властивості в окремо взятій вправі – на 44% (р<0,05), швидкісно-силова витривалість в бігу на 200 м – більше ніж 1,5 рази (р<0,05). Точність рухів при виконанні тесту на метання в ціль покращилась в 2,5 рази (р<0,05), а параметри динамічної координації при відбиванні м’яча двома руками від стіни в 4,5 рази (р<0,05). Показники гнучкості у старшокласників з ДЦП в експериментальній групі при тестуванні рухливості плечових суглобів у горизонтальній і вертикальній площинах та нахилі тулуба вперед в положенні сидячи покращились відповідно на 38%, 37%, 55% (р<0,05).
В процесі виконання програми фізичної терапії частота серцевих скорочень у стані покою у дітей з ДЦП експериментальної групи складала 66,01±2,8 (уд./хв.), контрольної – 85,02±2,13 (уд./хв.), що вказує на оздоровчий ефект програми, в той час як у осіб з інвалідністю, які не займаються спортом, спостерігається тахікардія. В стані покою систолічний і діастолічний артеріальний тиск у юнаків з ДЦП експериментальної групи було менше на 12-20%, а ЖЄЛ статично достовірно збільшилось тільки у осіб, які займалися плаванням.
Таким чином, дослідження підтвердило ефективність програми фізичної терапії у старшокласників з наслідками ДЦП. Запропонована програма фізичної терапії дозволяє здійснювати активні тренувальні заняття в спеціальних реабілітаційних закладах, в центрах параолімпійського спорту,а також в домашніх умовах із застосуванням засобів контролю.
Список використаних джерел:
1. Окамото Г. Основи фізичної реабілітації /пер. з англ. Львів: Галицька видавнича спілка, 2002. 294 с.
2. Слабкий Г.О., Шевчук О.В. Деякі питання дітей з церебральним паралічами (аналітичний огляд). Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я в Україні. 2007. №1. С. 62-65.
3. Cornell N.S. The hip in cerebral palsy /Dev. Med. Child Neur. 2009. № 37. P. 3-18.

Дуже цікава наукова публікація, особливо для асистентів вчителів, які працюють в класах з інклюзивною формою навчання, де навчаються діти з такими нозологіями